Лікування, спорт, активний відпочинок. Як білоруска створила в Україні реабілітаційний центр для поранених бійців

Тетяна Гацура-Яворська виїхала з Білорусі в Україну від політичних переслідувань вже після 24 лютого 2022 року. У Києві заснувала організацію «Ланка».

Влітку 2021 року в Білорусі почалася «зачистка» неурядових організацій. Ліквідовано понад тисячу громадських організацій. Процес триває і зараз. Серед них було і громадське об’єднання «Зв’яно». У Білорусі працює з 2013 року. У 2021 році асоціацію ліквідувала білоруська влада. Керівниця «Зв'яна» Тетяна Гацура-Яворська потрапила під кримінальну справу. Вона нелегально покинула Білорусь вже після вторгнення Росії в Україну у 2022 році.

Асоціація відновила роботу в Україні у квітні 2022 року. «Зв’яно» займається гуманітарною допомогою, закуповує апарати для лікування поранених та реабілітує військових.

Чотири місяці тому громадське об’єднання «Зв’яно» відкрило в Україні реабілітаційний центр для воїнів та ветеранів. «Ланка» (в перекладі з української «зв’яно») приймає на реабілітацію українців та іноземців, зокрема білоруських військових та ветеранів. Про роботу реабілітаційного центру, труднощі, «зради і перемоги», ставлення до білорусів «Свобода» поговорила з керівницею «Ланки» Тетяною Гацурою-Яворською.

500 квадратних метрів

Для приміщення центру білоруські активісти «Ланки» знайшли будинок у селі. Він має площу близько 500 квадратних метрів. У будинку створено хороші умови для проживання воїнів та ветеранів, каже співрозмовник. Проживання безкоштовне, може тривати від 2 тижнів до 2 місяців. З бійцями та ветеранами працює досвідчений психолог – українка, яка з 2014 року допомагає бійцям. Раніше в центрі працювали білоруські лікарі, отоларинголог і невролог.

«Вони дуже допомагали людям з контузіями. Але коли влада денонсувала угоду про визнання білоруських дипломів в Україні, білоруси більше не могли легально працювати лікарями. Вони були змушені залишити Україну», – пояснює Тетяна.

За її словами, за ці чотири місяці через реабілітаційний центр пройшли як українці, так і білоруси, їх приблизно порівну. В середньому тут залишались на три тижні, розповідає Тетяна. Хтось потребував реабілітації, а потім повернувся на фронт. Інші не повернуться до бою, і їм потрібно відновити себе.

Керівниця «Ланки» додає, що волонтери центру намагаються якнайбільше зайняти голову та руки людям, які повернулися з війни. Тому в центрі є мовні курси, кіноклуб з лекціями про фільм чи режисера, різні гуртки, зокрема малювання, футбол, теніс.

«Загалом ми підходимо до людей індивідуально і працюємо відповідно до їхніх потреб. Хтось хоче малювати, інший – працювати з деревом. Ми забезпечуємо ці потреби. Власне кажучи, якщо хтось захоче вишивати хрестиком, ми знайдемо для цього матеріали і майстра, який навчить», – каже правозахисниця.

У планах відкрити гончарну майстерню. «Це такий розслаблюючий, медитативний урок. У нас немає «допоміжного персоналу». Готуємо і прибираємо самі. Долучаються і воїни», – додає Тетяна.

«Це більше схоже на родину чи комуну»

Гацура-Яворська розповідає, що багато хто знайшов у центрі друзів і почувався тут рідним.

«Ми не думали, що людям потрібна така комуна, дружба, де вони почуваються як вдома. Важливим результатом є те, що центр фактично стає терапевтичним місцем не лише для бійців, а й для волонтерів. Дуже важлива річ – добре налагоджені зв’язки з місцевим населенням. Вони допомагають нам їжею. Ми влаштували для них такий обід подяки. Один наш військовий допоміг місцевій жительці з благоустроєм могили її сина, який загинув на війні», – розповідає білоруска.

Місцеві жителі плетуть маскувальні сітки для фронту. У цьому їм допомагають пацієнти та волонтери центру.

«У нас була волонтерка з Італії. Повернувшись додому, вона знайшла старі рибальські сіті і відправила їх місцевим жителям. Турбота про інших зцілює людей. Коли солдати та ветерани приходять до нас і бачать турботу про себе, вони починають це «віддзеркалювати» і намагаються щось зробити для інших», – розповідає Тетяна.

Згадує випадок, коли у пацієнта центру масажист помітив варикозне розширення вен. Але воїну довелося повернутися на фронт. Потім лікувався в Харкові.

«А наші хлопці з центру зірвалися і поїхали туди їх доглядати», – розповідає менеджер «Ланки».

У центрі реабілітували білорусів, які воювали за Україну. Тетяна каже, що вони вимагають, перш за все, поваги за вчинок, за їхнє рішення піти на фронт. Для них дуже важливо відчувати повагу за те, що вони зробили не якусь дурість, а гідний, справжній вчинок.

«Йдеться про ветеранів. Про тих, хто у нас реабілітується між бойовими завданнями – вони потребують підтримки, дружньої атмосфери. Їхнє завдання – поправити здоров’я, психологічно відпочити і йти далі», – пояснює білоруска.

Білоруси мають проблеми з легалізацією в Україні. Участь у бойових діях не є підставою для отримання посвідки на проживання. Після розірвання контракту білорус залишається просто іноземним громадянином без жодних пільг. Легалізація можлива, але це дуже складна бюрократична процедура, каже правозахисник.

«У нас був такий випадок. До нас прийшов білорус, у якого розірваний контракт з ЗСУ. Він вирішив поїхати до Польщі. Ми допомогли йому отримати візу. Але він, залишившись у нас, вирішив повернутися на фронт. «Зцілили», — можна сказати, — каже Тетяна.

Нестабільне фінансування, малий соціальний капітал

Однією з головних проблем центру сьогодні правозахисниця називає нестабільне фінансування.

«Слід зазначити, що ми працюємо не лише з ветеранами, а й діючими воїнами. Це означає, що грант або фінансова підтримка для нас закрита. Тому що це діючі воїни і жоден фонд нам грошей не дасть. Це фактично кошти на війну. І тому ми залежні від громади. Від тих, хто підтримує нас матеріально. Це здебільшого білоруська діаспора у світі», – каже Тетяна.

У вересні центр витратив більше коштів, ніж зібрав, каже Гацура-Яворська. «Тому, на жаль, ми не можемо прийняти більше хлопців, ніж могли б», – каже керівник «Ланки».

Серед інших труднощів вона називає «малий соціальний капітал в Україні».

«Тому що є упереджене ставлення до білорусів. Звертаєшся, наприклад, до активістів, а вони, коли дізнаються, що ти білорус, не хочуть з тобою зв’язуватися. Чи є інші ініціативи, які займаються реабілітацією солдатів. Ви хочете мати з ними контакт, але вони просто ігнорують вас. Кажуть: «Я тобі подзвоню через десять хвилин» – і все. Хотілося б думати, що людина зайнята. Але я думаю, що причина в тому, що я білоруска», – пояснює Тетяна.

З позитиву вона називає хороші контакти з Київським діагностичним центром.

«До нас приїхав їхній директор подивитися, як тут все влаштовано. Тепер вони запрошують нас на свої заходи. Це все не те, що демотивує, але ви відчуваєте... Не розчарування, а жаль. Бо все це заважає спільній справі», – вважає правозахисниця.

«Вони думали, що ситуація безвихідна, а вийшло інакше»

Центр «Ланка» не є лікарнею чи медичним закладом. Волонтери намагаються передати важких пацієнтів у руки справжніх професіоналів. Тих, хто потрапив до центру, оглядає психіатр.

«Якщо у людини, скажімо, важкий посттравматичний стресовий розлад, її відправляють у лікарню. Тим не менш, у нас був випадок спроби самогубства, який нас багато чому навчив і мотивує вдосконалювати свою роботу. Зрозуміло, що кожен крок людини не простежиш, але помилки з нашого боку теж бувають. Ми з цим працюємо», – каже Тетяна.

У реабілітаційному центрі є свій протокол для людей із залежностями. Якщо така людина приходить сюди, її відправляють на кілька днів у приватну клініку. Там його безкоштовно оглянуть, «прокапають».

«Тобто якщо у нього буде гострий психоз через відмову від алкоголю, то це буде не тут, а під наглядом лікарів. Ну, зрозуміло, що у нас «чиста» територія. Іноді, до речі, дехто з цієї причини відмовляється до нас – мовляв, навіть пива не вип’ють. Але це залізне правило», – каже білоруска.

Вона розповіла про випадок, який волонтери вважали безнадійним. Українець воював з 2015 по 2022 рік. Після цього демобілізувався. З 2022 по 2023 рік він так випивав, що втратив усе і опинився на соціальному ліжку в психіатричній лікарні. Родина від нього відмовилася. Він став бездомним. Ветеран потрапив до реабілітаційного центру «Ланка».

«І якось за місяць одужав фізично. Важливо було, щоб він не вживав. Ми намагалися зайняти його голову і руки. Став на ноги, навіть став налагоджувати стосунки з дружиною. Але одного разу він поїхав в інше місто і повернувся п'яним. Після першого попередження він не зробив висновків, і нам довелося з ним попрощатися. Ми думали, що все безнадійно. Але через півтора місяці його зустріли з дружиною. Отже, позитивні процеси відбулися. Я не кажу, що він має це назавжди. Але нам здавалося, що старання марні, а зрушення в людині є», – згадує Тетяна.

Як волонтеру з таким психологічним напруженням не стати пацієнтом такого центру? Правозахисниця каже, що вузькі спеціалісти вміють працювати з людьми і не «загружаються».

«Волонтери приходять із ентузіазмом допомагати, бачать себе корисними, і це добре для їхнього психологічного стану. Про себе скажу, що я природно відчуваю втому і мрію про відпочинок. Але зараз я не можу піти, поки всі процеси тут не налагодяться. Можливо згодом. Взимку».

Більше про життя та діяльність Тетяни Гацури-Яворської Ви можете дізнатись у документальному фільмі Білоруського інформаційного центру "Тетяна Гацура-Яворська і її мрії":

За матеріалом "Радіо Свобода"