«Поки ми з вами говоримо, йде війна, і комусь здійснюють ампутацію». Білорус після поранення став чемпіоном з джиу-джитсу і заснував хаб для реабілітації військових

У Києві з літа 2023 року працює TMS Hub - спортивний простір, де військові та ветерани з різними травмами займаються бразильським джиу-джитсу. Заснував центр білорус Артем Кузьмич — ветеран АТО із позивним «Грот». П'ять років тому він підірвався на міні, а після ампутації ноги захопився джиу-джитсу та виграв кілька турнірів. «Медіазона» розповідає його історію.

«Ампутація нижче коліна - це не суперстрашно». Травма

Лютий 2019 року, під час бойового завдання Артем став на міну. Поруч виявився побратим - білорус Олексій Скобля «Тур» - він наклав «Гроту» турнікети.

- Він сказав: «Лежи, відпочивай, все нормально». Я запитав: ампутація вище коліна чи нижче? Він сказав, що нижче. Я – військовий-професіонал. Я розумію, що ампутація нижче за коліно — це не суперстрашно.

Білорус втратив половину стопи на місці, пізніше йому ампутували ногу на рівні третини гомілки. Через чотири місяці лікування та реабілітації Артем повернувся на службу до Сили спеціальних операцій як інструктора.

- Я прийняв те, що не зможу брати участь у війні так, як я звик, у завданнях прямої дії. У мене були якісь фантомні болі, може, ще що, але це звичайна історія, коли мозок не сприймає, що нога ампутована. Але так, щоб я сів на склянку або почав колотись, траву курити чи ще щось — ні, такого не було.

Добровольцем Артем став у 2014 році — тоді йому було 18. Білорус розпочинав в «Азові», до СЗГ перейшов у 2016 році, щоб «стати професійним військовим, а не просто іноземним добровольцем з автоматом». Детально про свою спеціальність та бойові дії, в яких він брав участь, білорус не розповідає.

— Просто можу сказати, що я намагався бути максимально ефективним, завжди шукав куди і як залізти якнайдалі і глибше, навчитися всього і більше.

Що довше Артем жив в Україні, то більше зачаровувався країною, але про Білорусь не забував — її визволення завжди «йшло разом» із визволенням України. «І досі це одне й те саме, настільки ми пов'язані одним ворогом, просто у нас різні стадії поглинання цим ворогом», — вважає він.

Поїхав на Майдан, відсидів добу, став добровольцем. Від'їзд до України

2014 року 18-річний Артем стежив за подіями Євромайдану. Він вирішив поїхати до Києва після того, як побачив, що силовики стріляють у протестувальників. «Коли я побачив, що людей з дерев'яними щитами просто розстрілюють, а вони не йдуть, відчув, що ці люди близькі мені за духом», - каже білорус.

Коли він дістався Києва, Революція гідності закінчилася. За кілька місяців Артем повернувся до Мінська, де розпочався чемпіонат світу з хокею. Хлопця «превентивно» заарештували на 15 діб за «участь у масовому заході». У день визволення його затримали повторно, в ізоляторі Артем провів ще п'ять днів.

— Я хотів, щоб ми зробили революцію, як в Україні, щоб змінити режим. Але я не бачив жодного руху наших опозиційних сил на радикальне вирішення ситуації. Я розумів, що живу в диктаторській країні, і змінити режим може лише силовий варіант, — каже він.

Якось хлопець гуляв Мінськом зі своїм другом Іллею Хреновим — пізніше він стане добровольцем в Україні та візьме позивний «Литвин» — і зустрів Володимира Некляєва. Артем вирішив порадитися з політиком — ту розмову він згадує так:

— Володимире Прокоповичу, добрий вечір! А скажіть, що нам робити загалом? Ви як лідер думок, що нам скажете?

— А що ви готові робити?

— Ми такі молоді люди, що готові робити все, що завгодно. Не тому, що ми криміналітет, а тому, що ми заради своєї країни готові просто на все.

— Немає в нас сил таких радикальних, щоби щось змінити. Ви або сядете у в'язницю, або вас вб'ють. Тож якщо ви готові, вам треба їхати до України та воювати з Росією. Як тільки режим звалиться в Москві, з Білоруссю навіть не треба буде розбиратися.

«Не дослівно, але сенс такий був, що на вулицях Мінська неможливо досягти свободи Білорусі. У мене ця ідея зріла, він просто підтвердив, що я сам побачив», — додає Артем.

В цей час в Україні почав формуватись батальйон «Азов» — з його бійцями Артем встиг познайомитись, коли їздив до Києва.

— Мені ВКонтакте ще тоді написали, що можна приїхати, є зброя. І вибір був очевидним. Якщо ти чоловік, патріот Білорусі, і тобі було від 18 років у 2014 році, то ти мав їхати воювати в Україну. Інших варіантів немає, вважає він.

Випадково потрапив на тренування, став чемпіоном світу. Джиу-джитсу

Через півтора роки після поранення Артем спробував джіу-джитсу. Він прийшов до спортивної зали, де займалися товариші, паралельно там проводили тренування з єдиноборства.

— Просто привітався, а вони мені кажуть: «Давай, спробуй поборись. Ми бачили в інстаграмі, що люди з ампутаціями щось там можуть, щось їм виходить», — згадує він.

Білорус почав багато тренуватися — на самому початку «не було навіть шансу виграти бодай один бал або зробити прийом», а через три-чотири місяці занять Артему вдалося побороти цілком здорову людину.

— Я зрозумів, що цей спорт є адаптивним для людей з ампутаціями. Спочатку я зрозумів, що можу тренуватися без протезу і вигравати здорових людей — у тому числі через те, що я не маю стопи, — каже він.

Бразильське джиу-джитсу підходить для людей з будь-якими травмами - це «метушня внизу», для якої не потрібні обидві руки чи ноги, додає ветеран. Півроку тренувань і Артем виграв український чемпіонат серед білих поясів. У 2021 році він звільнився з ЗСУ і став приділяти джиу-джитсу весь вільний час.

— Я вирішив ще сильніше і більше тренуватись, будувати плани, як це масштабувати. Я хотів поділитися своїм досвідом і затягнути у цей вид спорту якнайбільше людей з ампутацією.

Найзначнішим спортивним здобутком Артем називає перемогу у чемпіонаті Бразилії у загальній категорії синіх поясів серед дорослих. Там же білорус став чемпіоном світу з пара-джиу-джитсу у своїй категорії мобільності.

«Ми зробили перше тренування, і помер Пригожин відразу». Хаб для військових

Білорус загорівся ідеєю інклюзивної зали для військових. Такі він бачив у Бразилії — там спортсменів розбивають за різними класами мобільності та створюють для них інфраструктуру.

— Я бачив людей, які паралізовані до грудей, і вони змагаються між собою. Якщо в тебе немає стопи чи коліна, ти можеш бути конкурентним серед здорових людей. Якщо в тебе ампутації важкі — подвійні ампутації стоп, подвійні ампутації вище за коліно або ампутація руки, то, швидше за все, ти здорову людину не виграєш, але всеодно можеш боротися.

У 2023 році Артем виступав на кількох змаганнях української ліги TMS і виграв золото серед володарів пурпурного поясу. Представники ліги знали про його ідею та запропонували ветерану створити першу в Україні залу для військових.

— Ми два місяці його будували, зробили перше тренування та помер Пригожин одразу, — жартує білорус.

До повномасштабної війни Артем думав про один невеликий зал для військових, але з початком активних бойових дій зрозумів, що людей із різними травмами буде дедалі більше.

— Я чудово розумів, що в Україні буде багато борців із ампутаціями. Це неминуче, тому що люди шукатимуть активність, і ми їм її створимо. Окрім бразильського джиу-джитсу немає жодного активного адаптивного виду спорту, який може забрати всіх. Пара-джиу-джитсу – це щось більше, ніж спорт.

Наразі тренуватися у TMS Hub ходять близько 30 осіб. Спортивний простір працює безкоштовно і відкритий для всіх військових — не має значення, чи є у них поранення чи ні, зазначає Артем. Близько половини тих, хто тренується, — люди з травмами: ампутаціями, осколковими пораненнями, перебитими зв'язками.

— У нас не лише спорт, а ще й тусовка. Ми один одного підтримуємо, у нас, природно, свій рівень жартів та чорного гумору — такого всього, що цивільні б точно не зрозуміли, — каже ветеран.

Артем сподівається, що якнайбільше людей побачать, що реабілітація військових за допомогою джиу-джитсу ефективна — «вони не пропадають, вони борються, займаються», — каже він.

Наприкінці жовтня у залі пройшли всеукраїнські змагання з джиу-джитсу із категорією для людей з інвалідністю. У них брали участь п'ятеро підопічних хаба: двоє людей без стоп, ще двоє з перебитими сухожиллями на стопі та один з ампутацією вище коліна. Ще один параатлет — хлопець із Житомира, після опіків він не має по половині кистей.

— Минуло добре, всім хлопцям сподобалося. Хлопець без двох стоп – Вася наш – виступив у відкритій категорії зі здоровими людьми, щоправда, програв бій. Також у відкритій категорії виступив хлопець із ампутацією вище коліна. На жаль, також програв.

Після турніру у залі з'явилися «новенькі», розповідає Артем. У хаб прийшла і нова тренерка.

— Прийшла набути досвіду роботи з людьми з інвалідністю. Вона провела перше тренування у шпиталі «Феофанія», де хлопці зі свіжими ампутаціями лежать.

Білорус планує відкрити по залі у кожному обласному місті України та кілька залів у Києві. Стільки їх потрібно, щоби покрити всіх потенційних атлетів, вважає Артем.

— Поки ми з вами говоримо, йде війна і комусь роблять ампутацію. Він навіть не розуміє, що через чотири, п'ять, шість місяців він заживе, і, швидше за все, боротиметься і займатиметься пара-джиу-джитсу.