"Скільки заробляєш?". Що перевіряють на білоруському кордоні та в аеропорту влітку
Попросили читачів поділитися новими кейсами додаткових перевірок під час перетину кордону з Білоруссю.
Де працюєш, скільки заробляєш?
Була «народна» стаття, але за нею вже у 2021 знайомих «шманали» в аеропорту, а мене тоді минуло — спіткало лише в 2023-му.
Проходив допит обидва рази, коли перетинав кордон — польський автобусом у травні та литовський на машині у липні. Відбувалося це так: у прикордонників щось «зависало», і конвоїр відводив до людини у цивільному. Тривалість кожного допиту була 10-20 хвилин: один раз телефон не дивилися, інший раз дивилися. Ноут не дивились. Було багато особистих питань: як на мене, намагалися розгойдати емоційно.
Запитання такі: де працюєш, скільки заробляєш, чи не бачив військової техніки, чи ходиш «на події» там. У телефоні шукали деструктивних матеріалів. Гортаючи мініатюри, знайшли знімок з ЛГБТ-маршу, і на ньому в куточку прапор. Прокоментували: «Що ж ви сказали, що деструктивного нічого немає».
Ще цікавилися штампами в'їзду-виїзду та візами: мовляв, до кого і навіщо літав. Особливо цікавилися американською візою: «Чули громадянам Білорусі дуже складно отримати американську візу… (Пауза). Що ти зробив [щоб її отримати]?» Відповів, що прийшов до посольства та отримав.
«Прикордонниця уточнила, скільки я не була у РБ»
Літала до Білорусі з Грузії на початку липня. Прикордонниця уточнила, скільки часу мене не було в Білорусі — менше за рік/більше? Відповіла, що приблизно рік. Після цього мій паспорт забрали, а мене відвели до обгородженої стрічками зони із лавками і сказали чекати. За 15-20 хвилин із двох рейсів туди привели ще чоловік 15 і по черзі почали викликати. Коли дійшла моя черга, мене відвели на окрему лавку і людина, що не представилася, почала ставити запитання і перевіряти мобільний телефон.
З питань:
- Участь у мітингах 2020 року;
- Чи я донатила кудись, у тому числі ЗСУ;
- Чи зв'язувалися зі мною спецслужби Грузії чи ЗСУ/чи просили допомоги;
- Причина відвідування батьківщини і де я планую зупинитись;
- Загальні питання щодо того, що я взагалі роблю за кордоном (сказала, що по роботі перевели до грузинського офісу).
Не впевнена, що саме перевіряли у моєму телефоні, екран я не бачила. Але питань щодо вмісту не було.
Після цього паспорт віддали, і мене пропустили. Все тривало хвилин 20. Але, може, й менше: у такі моменти час минає набагато повільніше, на виході у мене тремтіли руки. Інших підстав для розмови, окрім часу відсутності, у мене не було. Я так зрозуміла, що найкраща стратегія в таких ситуаціях не скандалити, не качати права та не показувати, що ти про це думаєш.
У однієї жінки з моєї черги вилучили паспорт і сказали забрати за два тижні за місцем прописки. На її запитання «чому» людина у формі не відповіла, про причини можна лише здогадуватися. Був ще чоловік, який намагався лаятись, — його забрали, і більше я його в черзі не бачила.
З прикольного: здається, в туалет із черги (з охоронцем) відпускають лише тих, хто має громадянство РБ. Кілька жінок при мені не пустили. А в мене після запитання про туалет спитали громадянство.
«Мені не повірили одразу, що я з туристичною метою»
У червні в Кам'яному Лозі перетинав кордон на машині. Десь у них галочка за 2020 рік стоїть, але це вперше, коли вона далася взнаки, — до цього виїжджав до ЄС без проблем.
Люди в цивільному запитали, чи бачив я військову техніку в ЄС, чи вступали зі мною в контакт якісь підозрілі люди, чи не передавали мені щось.
У Білорусі я не був лише три тижні, але в розмові мені не повірили одразу, що я поїхав із туристичною метою, ніби вже всі на ПМП поїхали. Подумали, що працюю в ЄС і, можливо, маю другий паспорт чи посвідку на проживання.
- Де працюєте? - В Мінську.
- Ні, ви не зрозуміли. У Європі, де працюєте?
Ще в телефоні щось подивилися і нагадали, що не можна підписуватись на заборонені канали.
На все пішло 10 хвилин. При виході з будівлі до пункту пропуску прикордонник запитав: «Відпустили?».
«Чому летіли через Москву?»
Я дизайнер, що прилітав до аеропорту Мінська з Туреччини. Там жив рік.
На паспортному контролі, окрім прикордонника, була ще дівчина, яка поставила мені, напевно, 20 запитань. Де були, чим там займалися? Де були у 2020 році, чому летіли до Туреччини не через Білорусь, а через Москву? І т.д.
Після цього черга ділилася ще на три, кожну зустрічали ще дві людини — одна у формі та ще одна у цивільному. Теж ставили питання, частина таких самих, але в цілому менше.
За матеріалом "dev.by"