«Сьогодні ціна помилок дуже висока». Як працюють журналісти-розслідувачі в Білорусі в умовах еміграції та «дефолту».
До подій 2020 року білоруська влада час від часу реагувала на публікації незалежних журналістів-розслідувачів. Після цього почалися масштабні репресії, журналістика в країні стала криміналізованим бізнесом, редакції були переселені. Якого ефекту можна досягти від розслідувань зараз в умовах «дефолту» в Білорусі та в еміграції? Про це авторка БАЖ поспілкувалася з колегами.
«Деякі потоки інформації залишаються всередині системи»
Керівник Білоруського центру розслідувань Станіслав Івашкевич наголошує, що мета журналістів-розслідувачів – обкласти корупцію додатковою ціною шляхом публікації інформації.
– Згодом про схеми дізнаються конкуренти, а владі, якщо вона цьому сприяє, виправдати таке стає складніше, – вважає Станіслав. Той факт, що ми бачимо негайний ефект у результаті розслідування, є досить винятковим.
Як приклад одного з резонансних розслідувань БЦР, проведеного до 2020 року, співрозмовник наводить текст про холдинг «Біленерго»:
– БРЦ тоді почав проводити серію розслідувань про те, як «Біленерго» включила до свого холдингу приватні компанії, які отримали монополію на обслуговування білоруської енергетичної інфраструктури та багаторазово завищували ціни. Відповідно, від цього постраждала якість. Ми цю систему викрили.
Тоді на журналістів подали до суду.
– В одному з тодішніх розслідувань через недосвідченість ми сказали, що це корупція, хоча за білоруським законодавством таке слово можна вживати лише щодо суду та слідства. Виконувач обов'язків голови «Біленерго» Сергій Машкович виграв суд. І тоді одна з приватних компаній холдингу «Біленерго» подала на мене позов до господарського суду, щоб спростувати тезу нашого розслідування.
За словами пана Івашкевича, суд тоді, як не дивно, справді намагався розібратися, що відбувається. У зв’язку з цим три цитати, які містять слово «корупція», зобов’язали залишити без розгляду. І вісім цитат, де все було сказано по суті – ні, він також відмовив цій приватній компанії у грошовій компенсації.
– Пізніше холдинг «Біленерго» ліквідували, і білоруська енергосистема формально перейшла на конкурсний відбір підрядників. Після того, як він виграв наш суд, Сергій Машкович був ув’язнений на кілька років за корупцію, буквально через деякий час після закінчення суду. Все ж таки до 2020 року влада вживала певних заходів, коли виходили наші розслідування, але намагалися це завуальувати, щоб це не виглядало як результат роботи незалежних журналістів-розслідувачів, – каже Станіслав Івашкевич.
Однією з реакцій влади на розслідування Станіслав називає те, що всю інформацію білоруського слідчого центру влада визнала «екстремістською».
Співрозмовник упевнений, що головний ефект розслідувань сьогодні полягає в тому, що під санкції потраплять бізнесмени та чиновники, які беруть участь у системному розподілі корупційної ренти серед близького оточення олександра лукашенка.
– Другий наш напрямок – це розслідування фактів обходу санкцій. Ми також побачили тактичні результати. Наприклад, після розслідування про білоруські азотні добрива, - каже пан Івашкевич.
У Білоруському центрі розслідувань розповіли , як «Гродна Азот» обходить європейські санкції, використовуючи компанії-прокладки. БЦР разом зі своїми партнерами дізналися про дві такі компанії. Один возить добрива на вантажівках, інший – залізницею. Слідство дійшло висновку, що на цих схемах заробляють «гаманці» олександра лукашенка.
– Ми співпрацювали з «Трудовим рухом», який проводив акцію на литовському кордоні. Тоді затримали кілька фур із цими санкційними добривами, – каже Станіслав. – Було певне протистояння з литовськими прикордонниками, які вимагали припинити цю акцію та пропустити фури. Але поки тривало це протистояння, в справу втрутилися литовські чиновники.
У результаті фури розвернули, порушили кримінальну справу, а в парламенті Литви депутати виступили з ініціативою запровадити більш жорсткі заходи контролю за ухиленням від санкцій.
За заявами литовських залізничників, вони розвернули величезну кількість вагонів з білоруськими азотними добривами за новими обставинами, які виявили білоруські слідчі спільно з литовським розслідувальним виданням Siena.
– Другий напрямок – зараз в Євросоюзі вголос говорять про системну реформу санкційного контролю. Певну роль у цьому відіграють і наші розслідування, впевнений журналіст.
Після 2020 року журналістам-розслідувачам стало складніше працювати: з середини 2021 року команда БЦР не перебуває в Білорусі, немає можливості щось побачити на власні очі.
— Деякий час після 2020 року в окремі моменти відчувалося полегшення, тому що тоді на поверхню вийшла велика кількість стоків зсередини системи. Сьогодні цього дуже мало. Причина? Швидше за все, є репресії, хоча, звичайно, якісь потоки інформації до нас доходять, – вважає пан Івашкевич.
Чим замінити фізичну присутність у Білорусі? Зараз БЦР зміцнює свої міжнародні зв'язки.
– Коли ми працювали в країні, міжнародні розслідування для нас були рідкістю. Перебуваючи за кордоном, нам вдалося налагодити міцну співпрацю з міжнародними партнерами, що дозволило вникнути в різноманітні офшорні схеми білоруської влади за кордоном, – підкреслює співрозмовник.
«З'явилися нові джерела інформації»
Журналіст-розслідувач Олесь Яросевич каже, що після 2020 року в якомусь сенсі працювати стало легше: з’явилися нові джерела інформації, наприклад, бази даних «Кіберпартизанів». І це при тому, що деякі інформатори, навпаки, замкнулися і перестали виходити на зв’язок.
– Також стало більше людей, колишніх чиновників чи діючих, які почали охочіше ділитися інформацією. Наприклад, до білоруського слідчого центру якимось чином потрапила інформація від колишнього чиновника про те, що, виявляється, Білорусь не розрахувалася з Венесуелою за поставлену нафту, - зазначає Олесь.
Реакція чиновників на роботу журналістів дуже різна. Так, міністр охорони здоров’я Дмитро Піневич був дуже розлючений через розслідування про NatiVita, яке БЦР оприлюднив у 2021 році.
— Підприємство постачало медичним установам різні ліки за завищеними цінами. Після оприлюднення інформації компанія була змушена поставити ліки в систему охорони здоров'я на ту суму, на яку було перевищення, - згадує пан Яросевич.
Коли вийшло розслідування БЦР про брата Андрія Шведа Олега, лукашенко вже відповів:
— Олег Швед очолював компанію, яка постачала іноземне медичне обладнання до Білорусі. Його видавали за білоруське і мали 15% знижку на тендерах. Виявилося, що підприємство доставляло обладнання в Білорусь у розібраному вигляді, а на місці вже збирало. Після того, як ми оприлюднили цю інформацію, лукашенко на нараді сказав Шведу, що його «почали полоскати».
Дісталося й самим журналістам.
– Після розслідування про те, як Білорусь таємно видобуває золото в Зімбабве, нас довго цькували всілякі провладні канали, пропагандистка Людмила Гладка написала про мене окрему статтю, – згадує пан Олесь. — Водночас є реакція європейських чиновників, я думаю, що «сумочки» лукашенка потрапили в санкційні списки в тому числі через те, що ми про них розповідали.
Олесь Яросевич вважає, що одним із найвідоміших розслідувань, які вийшли до 2020 року, є матеріал Сергія Сацука «Корупція МОЗ: як з білоруських дітей зробили полігон» про вакцину «Еупента».
Влітку 2018 року в Ганцавичах після щеплення цим препаратом померла дитина. За результатами перевірки вакцину назвали якісною, але залишилися питання щодо законності її використання в країні. Розслідування Сацуки стверджувало, що вакцина не пройшла стадію випробувань і не повинна була використовуватися взагалі. Сацук оприлюднив матеріал про постачання до Білорусі незареєстрованої вакцини Еупента, про корупцію в МОЗ, пов'язану з реєстрацією та постачанням ліків.
— Влада дуже нервово відреагувала на цю публікацію. І вони були змушені реагувати. Загалом у мене таке враження, що до 2020 року влада ще час від часу реагувала на журналістські розслідування. Але найчастіше для самих журналістів це закінчувалося відкриттям кримінальних справ проти них, – каже Олесь.
«Литовські ЗМІ передрукували публікацію «Нашої Ниви»»
Одне з останніх резонансних розслідувань «Нашої Ниви» стосувалося колишнього фінансово-економічного представника Об’єднаного перехідного кабінету Тетяни Зарецької. Справа Зарецької викликала хвилю обговорень у демократичних структурах і білоруському суспільстві. Про ситуацію висловилися ряд експертів.
У виданні «Наша Нива» припустили, що Тетяні Зарецькій довелося покинути Кабмін в очікуванні розголошення подробиць. Сама Зарецька спочатку заявляла, що йде, тому що їй та її близьким надходять погрози.
«Наша Нива» описала стартап, в якому брала участь Зарецька. Видання резюмує, що «немає жодних доказів того, що ці лампи та програмне забезпечення насправді існують і продаються». Водночас «Наша Нива» вказала конкретне звинувачення на адресу Зарецької.
«Вона, отримавши грант від Євросоюзу на розвиток своєї Laava Tech, нібито таким чином показала прибутковість головної естонської фірми: відкривши іншу фірму в Польщі та отримавши грант на підтримку малого бізнесу від польського уряду (на суму 176,4 тис. злотих – 37,5 тис. євро на сьогодні, а на момент отримання – менше 45 тис.), вона нібито перерахувала їх як плату за послугу на рахунок свого естонського стартапу, тим самим вводячи в оману донорів, показуючи фіктивну комерціалізація продукту, що стало приводом для видачі чергового грантового траншу», – написало тоді видання.
Ще одне резонансне розслідування «Нашої Ниви» – про литовського адвоката Мантаса Данеліуса.
Минулого року видання розповідало про литовського юриста Мантаса Данеліуса, який закоренився в білоруських організаціях, знайомився з бізнесом, активістами і, завоювавши довіру, передавав інформацію білоруській пропагандистці Ксенії Лєбєдєвій.
Для сюжетів пропагандистки Ксенії Лєбєдєвої Данелюк прокоментував політичну «справу Автуховича». У ній він описав «методи», якими в'язні затягували суд. Також адвокат записав на відео колишнього громадянина Колінова Віктора Савича, щоб передати відео на БТ. Просто сам Віктор Савич не був в курсі планів Мантаса.
В результаті публікація «Нашої Ниви» привернула увагу литовських ЗМІ, які передрукували матеріал видання.
38-річного Мантаса Данеліуса затримали 28 вересня у Вільнюсі за шпигунство на користь білоруських спецслужб і ймовірні зв'язки з білоруським КДБ. Дізнавшись про відкриту проти нього справу, Данелюс хотів втекти в Білорусь, але не встиг.
30 вересня пропагандистка Ксенія Лєбєдєва помітила відсутність Мантаса Данелія і почала бити на сполох, написавши пост у своєму Telegram-каналі.
«Останнім часом Мантас працював над отриманням серйозних документів. Звернувся із запитом до офіційних органів. Він вірив у перемогу, але, мабуть, удача його підвела... Є побоювання, що співробітники Департаменту державної безпеки Литви відвідували Мантаса і зараз він у них», - написала Лєбєдєва.
«Я вважаю, що сьогодні практично будь-яка робота з пошуку інформації не з відкритих джерел в Білорусі вже є в певному сенсі розслідуванням»
Журналіст-розслідувач «Нашої Ниви» Артем Гарбацевич у коментарі БАЖ зазначає, що в Білорусі система влаштована так, що преса не має важелів впливу на рішення.
«Тому навіть якийсь видатний і деталізований злочин, за літературною логікою Тараса Бульби, частіше свідомо ігнорується», – каже він.
Журналіст не заперечує, що наслідки в тій чи іншій формі завжди є.
– Так, були історії з миттєвими і практичними наслідками у вигляді усунення з посад і відкриттям кримінальних справ. Але, за моїм спостереженням, це відбувалося переважно тоді, коли хтось із полковників бачив можливість перетворити журналістську історію на свій трудовий здобуток, – впевнений пан Гарбацевич.
Журналіст згадує, як у нього брали інтерв'ю про фінансову структуру білоруських аптечних магазинів.
- Тоді мова йшла про кілька білоруських банків, недбалість яких створила можливість для руху платежів.
Слідчий мені сказав, що вони паралельно працюють над цією історією, але коли я попросив показати мені дату кримінальної справи та сюжет, він закінчив байку і зізнався, що її завели за публікацією. Такі історії траплялися регулярно.
Але не завжди автор знає про реальний вплив. Краще про них можуть розповісти лише фігуранти, долі яких торкнулися публікації. Наприклад, офіцери частини, де служив Олександр Коржич.
Артем Гарбацевич каже, що в умовах, коли журналістика взагалі зараз криміналізована і намагається вижити в еміграції, а поняття добра і зла в білоруській правовій системі помінялися місцями, говорити про вплив розслідувань ще складніше. Громадського обговорення порушених питань зі зрозумілих причин немає, тому про наслідки можна лише здогадуватися.
– З моєї точки зору, зараз розслідування – це просто формат, який краще читається аудиторією, захоплююче читання про те, що приховано від очей. А також зайве нагадування владі, що вона не може нічого робити таємно, все видно. Сьогодні практично будь-яка робота з пошуку інформації з невідкритих джерел в Білорусі є в певному сенсі розслідуванням, тому що буквально все приховується владою від суспільства, а те, що не приховується, набуває фальшивих інтерпретацій, - резюмує співрозмовник.
На його думку, зараз посилилася відповідальність авторів, які беруть участь у розслідуваннях, ціна помилок дуже висока.
– Зараз на розслідування подій у Білорусі активніше реагує Захід, який намагається вплинути на події через механізм санкцій. Публікації в пресі дуже часто є і мотивацією, і виправданням для західних чиновників. І тому, наприклад, деякі конкуренти великого білоруського бізнесу ходять по редакціях і шукають того, хто міг би від їхнього імені дискредитувати потрібну їм людину, прикриваючись розслідуванням.
Знаючи це, журналістам потрібно й надалі тримати високу планку перевірки інформації.
– Наша позиція тут така: писати лише те, у чому ми впевнені, і не шкодити, щоб отримати фінансування. А також не підставляти людей всередині країни, – додає пан Гарбацевич.
Перекладено з білоруської з статті "Білоруської асоціації журналістів"