Суд над українкою в Бресті: Україні варто втрутитися, але зробити це складно

Формально дипломатичні відносини між Україною та Білоруссю є, але відслідковувати долю всіх громадян України у Білорусі технічно неможливо.

Минулого тижня у Бресті судили 29-річну громадянку України Катерину Брюханову. Її звинуватили у тому, що 30 березня 2022 року вона переслала до редакції «Дзеркала» два відео з російською військовою технікою. Силовики довідалися про це, коли 25 липня цього року перевірили її телефон на кордоні. Прокурор запросив для українки 2,5 роки колонії, але вирок суду правозахисникам досі невідомий. 

Чи українська держава виручатиме свою громадянку з рук білоруського правосуддя? Про це з українським політологом Євгеном Магдою поспілкувалася редакція «BG.Media». А також згадали ще кращий інфопривід — благодійний фонд «Вільна Білорусь» оголосив про створення в Україні Білоруського центру національної пам'яті.  

— Українські ЗМІ майже не помітили цієї новини. Чи можна вважати це проблемою?

— Безумовно, тому що незаконне переслідування громадян України у будь-якій зарубіжній державі — проблема. Особливо якщо ми виходимо з того, що у нас із Білоруссю 1000 кілометрів спільного кордону.

Тут є передісторія. Кілька років тому був шпигунський скандал із українським журналістом Павлом Шаройком , якого затримали за те, що він збирав розвіддані про Білорусь. Перед цим у Чернігівській області було затримано білоруса Юрія Політика за шпигунство на користь Росії. Раніше була справа Павла Гриба, яка теж має важливе значення. 

Тобто у нас у правовому полі є значне напруження. Оскільки формально дипломатичні відносини між Україною та Білоруссю є, але реально є проблеми, то я гадаю, що з цього потрібно шукати вихід. Думаю, було б правильно задіяти, як це можливо, якийсь механізм приватного державного партнерства, якщо можна так сказати. Я розумію, що п'ять працівників посольства, які залишилися, не можуть охопити десятки тисяч громадян України на території Білорусі та перевірити, як їхні справи. Але щось робити. Мені не подобається ситуація, коли будь-яку людину садять за ґрати, а тим більше коли це відбувається з жінкою.

— Чи заступиться якось українська держава за цю жінку публічно чи не публічно?

— У нас дипломатичні відносини є, і натомість зараз триває процес ліквідації різних двосторонніх конвенцій, договорів між Україною та Білоруссю. Тому гадаю, що це буде складно. Хоча я особисто цього хотів би і вважаю, що це потрібно. Ми маємо в принципі ресурс для того, щоб це зробити.

— Який ресурс?

— Ми маємо громадян Білорусі, які воювали на боці Росії, про яких свого часу говорив Позняк, що їх варто було б обміняти. Підписати звільнення, я так розумію, може лише Лукашенко, а до нього звертатися не можна, бо його не визнано легітимним президентом. Але шукати важелі впливу потрібно. Якщо ми не будемо цього робити, то громадян України просто саджатимуть, саджатимуть та саджатимуть. У цьому нічого хорошого.

— Перейдемо до гарної новини: що ви можете сказати про створення в Україні Білоруського центру національної пам'яті?

— Я особисто знайомий з Олексієм Францкевичем ( керівник благодійного фонду «Вільна Білорусь». — Ред.) та вважаю, що він робить велику роботу. Виставка «З Україною в серці», присвячена білоруським добровольцям, також дуже потрібна, бо в таких речах ми поступово знаходимо можливості зробити цю тисячу кроків назустріч один одному, щоб уникнути протистояння між українцями та білорусами. Я усвідомлюю, що цей центр не працюватиме так швидко і в таких обсягах, як нам хотілося б, але краще його поступово робити і запускати.

За матеріалом "BG.Media"